Про нас Історія капеланства
Величезний позитив, яким володіє тільки Політехніка ― Студентське капеланство університетської молоді, яке діє в її стінах. Аналогу такої молодіжної, християнської організації немає не те що в жодному виші Львова, а назагал в Україні. Це дає змогу стверджувати, що Політехніка випускає не лише фахівців, а й громадян, які стають носіями Господнього Світла для світу.
Капеланство в Україні є кількох видів: військове, в’язничне, медичне й студентське. Не так давно почало розвиватися саме студентське. Потреба в ньому була давно, та не було кому взятися за цю справу. Наше студентське капеланство не таке, як в Европі. До прикладу: в Німеччині ― це велика спільнота, яка має своє приміщення і централізовано діє. В Европі капелан входить до числа працівників університету. У нас наразі про це не йдеться. Хоча в положенні Міносвіти України „Про вищі навчальні заклади“ є вказівка про обов’язки студентського капелана. На думку брата Романа Кісіля, одного зі студентських капеланів Львівської політехніки, тут є проблема конфесійности. Хто ним має бути: римо-католик, греко-католик, православний чи хтось инший? У Політехніці цю нішу заповнили колишні студенти Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ. Позаяк вони були у військовому капеланстві при Військовому інституті, то вибір Політехніки для впровадження студентського капеланства став само собою зрозумілим.
― Усе розпочалося і розвивалося доволі динамічно, ― розповідає брат Роман. За цей час є уже багато досягнень. Маємо місця для молитви ― дві каплиці, у 15 і 9 гуртожитках. Маємо свою кімнату в гуртожитку № 3. Та найважливіше — маємо студентів, котрі цим цікавляться, які, зрештою, і живуть СКУМом. Ми організовуємо для них літні табори, двічі на рік проводимо реколекції, систематично — тематичні зустрічі в гуртожитках, показуємо й обговорюємо цікаві фільми, організовуємо екскурсії як Львовом, так і в инші міста. Формат роботи різноплановий. Та усе це з молитвою, гарною піснею, веселими іграми, новими друзями і з Божою присутністю!
Завдяки такій роботі капелани бачать, як змінюється студентство, змінюються його стосунки з Богом. Хоча, вони радше не змінюються, а з’являються. На останніх реколекціях, які відбувалися у квітні цього року, усі присутні студенти приступили до Причастя. Це не була данина традиціям, що перед Великоднем усі так чинять. Це було глибоке, свідоме переосмислення власного життя. Заперечок бути не може ― ніщо так, як реколекції, не дає такої можливости для концентрації над собою і Богом, у контексті власного життя. Тому найбільшим здобутком для себе капелани вважають зміну сердець молодих людей, їхню відкритість до сприйняття Господа. За короткий час навчання у Політехніці вони прагнуть відкрити студентам новий погляд на життя. Брат Роман каже, що християнинові у світі особливо тяжко. В ортодоксальних євреїв чи мусульман є чітко розписані вказівки, як поводитися в тій чи иншій ситуації. Християнин має 10 заповідей, що їх Господь дав Мойсеєві, та 2 заповіді любови, які дав Ісус. Усе! Це всі вказівки для нашого життя. А часом, коли немає розуміння і взаємин з Богом, цих вказівок буває недостатньо.
Перший крок до знайомств із політехніками розпочався два роки тому з окроплення кімнат гуртожитків свяченою водою. До студентів у кімнати завітали молоді, усміхнені священики. Багато хто запитував, чи вони справді священики, бо не чекали побачити їх саме такими. Другим стереотипом, який доводилося руйнувати ― спосіб молитви.
― Змалку багатьох навчили традиційних молитов. Саме так, а не инакше звертаються до Бога. Але ми знаємо, що наш Господь є Живою Особою, Він відкритий до нас і до живого, природного спілкування з нами. Коли ми спілкуємося з друзями чи близькими людьми, ми є справжніми. Ми веселі, жартуємо або буваємо пригнічені, нас щось турбує, ми виявляємо свої почуття. Господь, який нас безмірно любить і знає усе, що в нас на серці, не прагне шаблонів у спілкуванні з Ним, а хоче, щоб ми залишалися живими, щирими. Щоб з Ним жартувати, радіти, бо „радість у Господі — то сила моя“, — каже євангелист. Коли це прийняти і так жити, то життя набирає справжнього сенсу!
Капелани плекають у молоді і шанобливе ставлення до рідної землі. Поєднання „Бог і Україна“ у них яскраво простежується. „Канікули з Богом“ ― літній табір, який проводили в Славському торік, цілковито відповідав цим словам. Ранок розпочинався з молитви, далі, коли оголошували розпорядок дня, усі стояли „струнко“, співаючи гимн, під звуки якого піднімали синьо-жовтий стяг. Долучилися капелани до організації святкування Андріївських вечорниць у гуртожитках. Однак ці традиції походять з язичництва, яке не можна ставити в один ряд із християнством. Тому вони вчать молодь сприймати це як забаву, бо коли вживати це як самоціль поворожити, пізнати свою долю ― це вже поле для гріха.
За словами брата Романа, проповідування Євангелії серед молоді має успіх тоді, коли жити з нею одним життям, вносячи туди християнську „закваску“. Треба йти до неї, бо в молодому віці виникає багато криз. Ті, хто живе християнським життям, по-иншому дивляться на всі проблеми.
― Ми прагнемо донести студентам розуміння щастя, серед усього розмаїття пропозицій виробити правильну ієрархію вартостей, усвідомити, хто ти і для чого ти тут? Ми щасливі — спілкуючись із студентами, багато черпаємо від них. Тепер ми проживаємо ще раз свої студентські роки, які ніби повертаються до нас, та вже більш насичено й цікаво. Зі студентами, які майже твої ровесники, навіть попри те, що маєш певні свячення, у доброму сенсі пам’ятаєш про те, що ти людина і живеш у спільноті людей, ― розповідає брат Роман.
Тепер капелани реєструють СКУМ як громадську організацію, щоб стати відкритими для співпраці з містом та областю, мати змогу брати участь у соціяльних проєктах. А в майбутньому — розширення своєї діяльности на инші виші, щоб Світло Господнє, яке нині має Політехніка, засяяло для багатьох студентів.