Свята Літургія

Щиро запрошуємо взяти участь у Святій Літургії. Служба розпочинається о 18:00 щодня у храмі св. Олексія Зарицькогом (м. Львів вул. Лукаша)

Статтi

Чистота серця християнського подружжя

Живучи на землі людина має виконати певну місію – розвинути своє покликання.

Знаємо про три стани: монаший, подружній та стан безженний.

Усі ці стани є наче трьома дорогами, що ведуть до однієї мети – Бога. На перший погляд вони є між собою дуже різними, хоча мають спільні риси. Однією дуже важливою рисою кожного з цих станів є чистота серця. „Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”(Матв.5:8) – каже Святе Письмо. Чистота людського серця є запорукою перебування в ньому Бога. Коли Бог перебуває у людському серці, воно тоді чується щасливим і те щастя є повним. Причиною втрати чистоти серця є гріх у будь-якому його прояві: розпуста, нечисті думки, погляди, перелюб. „А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм” – навчав Ісус (Матв.5:28). Гріх забруднює людське серце і воно більше не здатне містити в собі Бога. В іншому місці Ісус дуже категорично говорив про гріх нечистоти: „...хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, та й кинути в море!” (Мар.9:42).

            Коли говоримо про подружній союз, то звичайно розуміємо взаємну любов двох осіб, які вирішили прожити спільне життя. Подружнє життя є дорогою, в якій вчимося любити свою дружину, дітей, а відтак всіх людей. Подруги мають обов’язок плекати свою любов одне до одного з дня на день, живити її у спільній молитві та обдаровувати себе взаємною повагою і турботою. Подібно як Христос полюбив Церкву так чоловік має любити свою дружину, оберігати її, дбати за неї, а при потребі навіть віддати своє життя. Як Христос віддав за Церкву. Подружжя має складатися з трьох осіб: чоловіка, жінки та Бога, іншим там немає місця. Тому зрада не допустима. Коли хтось з подругів  зрадить на його серці залишається ганебний знак – гріх. Тоді це вже не подружжя, бо запорукою подружньої любові є вірність. Христос вірний Церкві. В цьому дусі мають виховуватися діти. Вони теж колись захочуть одружитися, але як бути добрим чоловіком та дружиною мають навчитися від своїх батьків. Тоді покликання чоловіка, жінки, батька, матері буде зреалізованим. Ми будемо щасливі за прожиті роки і наше життя стане для нас благословенням.

Християнське подружжя має бути прикладом для цілого світу справжньої любові, вірності та взаємної відданості. Має свідчити людям Бога, який живе в їхньому серці та дає їм своє благословення зносити щоденні клопоти і біди, переживати радість та смуток.

„Люди, будьте як ангели” – писав один юнак – дбайте про чистоту своїх сердець і втішайтеся присутністю в них самого Бога.

 

                                                                       брат Роман Кісіль

Час присвячений Богу

Триденною радістю серед „сірих буднів“ стали для студентів Львівської політехніки реколекції у м. Новояворівську, які відбулися цими вихідними. Сценарій реколекцій, вибудований братом Андрієм та двома Романами, був спрямований на те, щоб молода людина сама розмірковувала над власним життям і зрозуміла, що заважає їй впустити у своє серце Творця. Адже з боку Бога зближення уже зроблено, далі ініціятива залежить від нас.

„Він стоїть біля дверей нашого серця і стукає“. Залишимося глухими, ледь прочинимо двері чи відчинимо навстіж — залежить від нас. Та що стає перешкодою прийняти Його, довіритися Йому? Довіритися ― це віддати себе, повірити, що хтось може зробити мені добро краще за мене саму, що тебе не обмануть і що ніхто не посягає на твою свободу, зрештою, вона дана тобі Ним. Це важко, та не вибудовуй мури між собою і вмістилищем найбільшої любови і щастя для тебе. „Бо гори зрушаться, горби похитнуться, Його ж любов до тебе не минеться!“ Ти не можеш зробити нічого найдосконалішого, щоб заслужити Його любов. Божу любов не треба здобувати. Його любов більша за найбільший твій гріх! Він чекає на тебе як батько блудного сина. Тільки ступиш крок назустріч.

Іноді важко це зрозуміти, людські стереотипи не дозволяють вийти за рамки власних обмежень і повірити в безкорисливість. Та не робімо обмеженим Бога і не накладаймо на Нього власні вчинки і помисли. Господь каже: „Ваші думки — не Мої думки…“. Він любить і приймає нас такими, якими ми є і для кожного визначений план ― план щастя. Треба просто розплющити очі і зрозуміти Його наміри щодо нас, довіритися Йому та спромогтися відчути Його присутність поруч себе.

Чи вдалося переосмислити своє життя учасникам реколекцій? Принаймні вони спробували пережити його по-іншому. Ти також можеш спробувати. „Натисни на гальма“ й зупинись! Може, у цей момент Господь стукає у твоє серце… Не шукай Його десь далеко, Він поруч. Подивись навколо.

                                                                         Ганна ПИЩУЛА

Чесність

Спостерігаючи за життям чи то політичним, чи громадським важко не зауважити хворобливих стосунків поміж людьми різних суспільних прошарків. Хвороба, яка послаблює імунітет суспільства, взаємостосунків між людьми, а той самих людей носить назву – хабар. Як не прикро, але хабарництво настільки проникло у життя суспільства, вжилося в ньому, що майже вважається нормою. Воно заразило як навчальні, медичні, так і політичні установи. Сьогодні, якщо ти хочеш чогось добитися – мусиш платити. Навіть якщо ти просто хочеш позбутися якоїсь недуги, приходиш до лікаря і кажеш: „Лікарю, я захворів, допоможіть”,  то для того щоб високодостойний  лікар принаймні оглянув хворого, що, безперечно, є його обов’язком,  до кишені має покластися грошова купюра.

І це відноситься не лише до лікарів, а й до всіх хто втратив відчуття сорому і поваги до інших. В цьому б не було нічого поганого, але тут виникає питання справедливості та людської гідності. Найперше це несправедливо тому, що не всі мають змогу знайти відповідну суму, по-друге принижується людська гідність, людина стає наче жебраком, що просить милостиню, а інші на цьому наживаються. Існує одне правило: „не можна просити в ім’я милосердя того, що слід вимагати в ім’я справедливості”.


 Інша хвороба суспільства – крадіж. Сьогодні крадуть всі у всіх і це теж стає нормою. Особливо якщо це належить державі, то чому б мені  з цього не скористатися. Колись, коли у людей була свідомість – „чуже брати заборонено!” – сьогодні її рамки розмиті.  

Виникає питання - як, будучи християнином, жити у цьому світі? Як не дивно, але для християнина, незважаючи на зміни в світі: погляди, стандарти, цінності і т.д., все залишається сталим. Заповіді „Не кради” та „Не пожадай нічого того, що є ближнього твого”, які Бог дав ще на Синаї, залишаються актуальними й досі. Бо Закони Божі – вічні закони, для всіх часів і народів. Тому й говоримо, що християнство – це не просто релігія, - це вибір Бога і Його Закону у кожній життєвій ситуації. Це постійна дилема між мати і бути, у якій справжній християнин вибирає – бути. Бути свідком Бога і виконавцем Його закону серед цього мінливого та секулярного світу. Звичайно, це не легко, бо іноді потрібно переступати через себе, жертвувати чимось дорогим, а якщо прийдеться – життям. Але лише тоді, коли жити згідно своєї совісті, яка є голосом Бога, пам’ятати про те, що ми християни, можна залишитися чесним перед своїми, людськими та Божими очима.

 Не зазіхаймо на спільне чи на особисте добро ближніх у матеріальній, духовній чи інтелектуальній сферах. Робімо все можливе, щоб не брати і не давати хабарів. Будьмо безкорисливі та чесні перед Богом, і маймо надію, що за наше життя у справедливості та чесності одержимо набагато більше, аніж можемо уявити.

                                                брат Роман Кісіль

Правда

Колись Пилат питав Христа: „Що є правда?” на що Христос відповів: „Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Iван.14:6).

Сьогодні, коли говоримо про правду, що маємо на увазі? Який зміст вкладаємо в це поняття?  Часто можна чути про особисту, приватну правду, правду окремої особи, яка крізь призму цієї правди дивиться на світ і пізнає його. Наслідком цього є велика палітра релігійних течій та рухів, що сьогодні готові кожному запропонувати свою правду. Чому так важливо знати правду? Коли людина знає правду насамперед про себе саму, про світ в якому живе, про речі, які довкола неї, її життя тоді має зміст, вона знає для чого живе. Сьогодні на вулицях міста можна зустріти багато людей, які пропонують відкрити правду кожному охочому. Вони називають себе і Свідками Єгови, і мормонами, і кришнаїтами, і буддистами і ким тільки можна, навіть справжніми християнами, які знають правду. Але вже з самих законів логіки випливає, що двох правд не існує, справжньою та бездоганною правдою може бути лише одна.

Ми, християни - члени Христової Церкви, яку заснував сам Христос, віримо що тою правдою є Ісус. Ісус є Правдою, бо лише Він об’явив людині правду про неї саму через Воплочення, відкрив правду про Бога явивши Отця та Духа і вказав на мету існування усього створеного.

Тому християнин знаючи правду зобов’язаний нею жити. Живучи правдою він викриває батька брехні –диявола, ідентифікує себе з тим згідно чого живе. Якщо людина живе в незнанні гріха не має, коли ж знає правду, але не живе нею – грішить. Жити правдою означає бути вільним. Ісус говорив: „ ...пізнайте правду, і правда вас вільними зробить!”(Iван.8:32) . Хто грішить попадає в рабство гріха, стає його невільником. Хто ж правду любить – Бога любить.

Ми, як християни, вміймо бути свідками Правди для тих, хто її ще не знає. Не продаваймо її за безцінь, не кидаймо під ноги, але прикладом свого життя являймо її світові. Пам’ятаймо слова Христа: „ Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!”(Матв.7:20). Будьмо тими добрими галузками виноградини – Христа, які приносять плоди миру, спокою і правди.

                                                                                               брат Роман Кісіль

Дар Божий

Їдучи автомобілем, особливо тими дорогами, які перетинають лісові смуги, можна зустріти на великому щиті напис: „Людино, пам’ятай, що ти не володар, а лише управитель”. Такими словами служба охорони природи намагається запобігти руйнівному втручанню людини у гармонію природи. Дивлячись сьогодні на екологічні умови життя, можна з певністю ствердити -  людина забула про своє призначення в цьому світі. Через втручання людини у природні процеси: забруднення водойм, викид в атмосферу шкідливих речовин, надужиття природними багатствами, створення біологічної та хімічної зброї, цей список можна продовжувати, але важливо не це, а важливо те, що все це може призвести до загибелі цілого людства. Людина може створити умови, в яких існувати далі буде просто неможливо. Іншими словами вона себе вб’є.

Але чи так було в задумі Бога?

Читаючи книгу Буття про створення світу та людини бачимо справжній задум Бога щодо людини та світу. Бог ставить людину у центрі Всесвіту. Творить її на свій образ і подобу, наділяє своїми ознаками: спілкування, творчості, влади.

Біблійний текст звертає нашу увагу на роль людини у створеному Всесвіті. Людина представляється як співробітник та містоблюститель Божий у світі, управитель природи та автор своєї власної історії.Саме поняття терміну „образ”, означало „правдиву посередню присутність оригіналу (особи чи речі).” Отже, образ є щось, що  реально когось уприсутнює, когось зображає, та є наділеним ознаками оригіналу. Людина є поміщена у світ як представник Бога, це означає що вона має особливу місію в світі – бути його господарем. У цьому контексті „образу” як „містоблюстителя” розуміємо приналежність людини і світу до Бога. Образ Божий  в людині визначає „щось” що людина має : виступає всім своїм існуванням, яке відображає і нагадує в світі в таїнственний спосіб буття Бога, Творця і джерело життя.Бог поручає людині надати всім тваринам ім’я. У той час, для семітської культури, акт надавання імені означав найвищий вираз панування іменованого над іменованим. Тому поручивши людині надавати ім’я сотворінням, Бог наділяє її в таїнственний спосіб владою над ним. Людина схожа на Бога, тому що покликана реалізувати владу над іншими творіннями та над всім створеним. Правдивим господарем світу є Бог, але коли Він творить людину „в якості свого образу”, застерігає також свій наказ: бути представником Творця на землі. Своє призначення адміністратора Божого людина реалізує саме через панування над творінням.

Маючи таке розуміння своєї місії в світі людина повинна відповідально поставитися до свого обов’язку: „... порати і доглядати Землю...”( Бут.3:23) До Землі, до її багатства та краси людина має ставитися як до дару Божого, а не як до власності. Тоді земля і праця на ній стає для людини благословенням Божим. Хоча через людину, а радше через її гріх,  гармонія світу була порушена, земля почала родити терня, світ став ворожим для людини, після приходу Христа, який своїм життям відновив втрачену гармонію, кожен християнин будучи представником Бога на Землі є покликаний світ в якому живе переобразити і привести назад до Бога Творця.

Тому будьмо свідомі того хто ми є, і яке завдання маємо сповнити у відношенні до світу в якому живемо. Вміймо побачити сліди Бога у красі всього створеного і прославляймо Творця за дар Землі.

брат Роман Кісіль

Більше статтей...